Тема: Публій Вергілій Марон. Поема “Енеїда” як літературна обробка римської легенди про троянця Енея — засновника Риму.
Мета: подати загальні відомості про "золоту добу" римської культури та літератури, розкрити значення творчості Вергілія як найвидатнішого римського поета, творця національного героїчного епосу, пояснити, що “Енеїда” є літературною обробкою римської легенди про троянця Енея — легендарного засновника Риму, зробити загальну характеристику сюжету; розвивати вміння порівнювати, виділяти головне, ділитися інформацією; виховувати повагу до набутків світової культури.
Обладнання: портрет поета, ілюстрації, картки, слайди.
Тип уроку: урок-дослідження.
Хід уроку
І.Організаційна частина.
ІІ. Актуалізація опорних знань.
Проблемне запитання:
Що вам відомо про заснування Риму та Римську імперію? Наскільки різняться давньоримська та давньогрецька культури?
ІІІ. Повідомлення теми та мети уроку
1.Розповідь учителя
Життя римської громади відмінне від грецького. Греки становили щільну етнічну групу еллінів, а римляни були оточені іншими племенами. Тому - постійна боротьба за виживання, один час вони були під владою етрусків, які взаємодіяли з римлянами. Крім них існували й інші племена та грецькі колонії. Життя будувалося за принципом військової громади. Греки мали більше можливостей розвивати культуру. Римляни не створили розгалуженої міфології – їх міфи примітивні. Вірили в добрі й злі сили - нуміни. У Римі були цілі армії різних жерців.
Культура римської цивілізації має тисячолітню історію. Її значення для світової цивілізації важко переоцінити. Латинська мова, яка була носієм цієї культури, справила вплив на цілу групу мов, так званих романських. Ще два-три століття тому вона була мовою філософії, науки, медицини, юриспруденції, релігії і літератури багатьох європейських народів. Ще й сьогодні більшість наукових, медичних, юридичних термінів – латинського походження.
Таке ж значення мають досягнення римлян в архітектурі, образотворчому мистецтві, у системі державного й приватного права, адміністративного управління та форм організації суспільного життя. Вивчення історії античної, і зокрема римської, культури дає змогу зрозуміти закономірності розвитку багатьох соціальних та культурних феноменів, робить можливим більш грунтовний підхід до вивчення й розуміння сьогоднішніх соціальних і культурних процесів. Події та герої римської культури та історії осмислюються у зв’язку з цим як культурні символи, що допомагають глибше розуміти сучасність.
- Поділ учнів на дослідницькі групи (групам роздаються картки з матеріалом, який вони опрацьовують, а потім обмінюються інформацією)
1.1.Історія Римської держави. Історію Римської держави традиційно поділяють на три великих періоди: ранній Рим або царський період, Римська республіка та Римська імперія. За легендою, Рим було засновано 21 квітня, 753 р. до н. е. братами-двійнятами, нащадками троянського героя Енея.
Ромул і Рем були онуками латинського царя Нумітора з Альба-Лонгі, якого скинув з престолу його жорстокий брат Амулій, у той час, як дочка Нумітора, Рея Сільвія, народжувала дітей.
Рея Сільвія була дівою-весталкою, згвалтованою Марсом, від якого в неї народилися напівбожественні двійнята. Новий цар боявся, що Ромул і Рем відберуть назад трон, тому наказав їх утопити. Вовчиця (або, за деякими переказами, дружина чабана) врятувала й виростила їх, і коли вони стали дорослими, то повернули трон Альба-Лонгі Нуміторові. Згодом двійнята заснували їхнє власне місто, але під час сварки за право стати царем Риму сварки Ромул вбив Рема, хоча деякі джерела визначають причину сварки тим, що кожен хотів назвати нове місто своїм ім'ям. Зрештою Ромул дав місту своє ім'я. Оскільки місту бракувало жінок, за легендою, латиняни запросили на свято плем'я сабінів і викрали їх незаміжніх дівчат, започаткувавши інтеграцію латинян і сабінів.
За іншою легендою, записаною грецьким істориком Діонісієм, Еней очолював групу троянців у морській подорожі. Після довгих мандрів бурхливим морем вони висадилися на береги річки Тибр. Незабаром після висадки чоловіки забажали знову вийти в море, але жінки, які були з ними, не захотіли їхати далі. Одна жінка, на ім'я Рома, запропонувала іншим жінкам спалити кораблі, аби запобігти відплиттю. Спочатку чоловіки розгнівалися на Рому, але потім зрозуміли, що вони знаходилися в ідеальному місці для оселення. І вони назвали нову колонію на честь жінки, яка спалила їх кораблі.
1.2.Історія Римської держави. Частиною Римської культури, безперечно, є легенда про заснування Риму. До нас дійшли твердження, що Рим був заснований між 754 і 753 роками до нашої ери латинськими колоністами зі стародавнього міста Альба Лонга. За легендою, римляни пов’язували заснування Риму з Троянською війною. Легенда розповідає, що коли загинула Троя, деякі троянці на чолі з Енеєм повтікали на кораблях до Італії. Вони прибули в Лацій, де заснували місто Альба, в якому й зацарював Еней. Його нащадок, цар Альби Нумітор, був повалений своїм братом Амулієм. Побоюючись помсти дітей або онуків Нумітора, Амулій примусив його дочку Рею Сільвію стати весталкою. Жриці богині Вести, берегині домашнього вогнища, не мали права виходити заміж. Однак у Сільвії від бога Марса народилися два сини-близнюки, Ромул і Рем. Амулій наказав кинути їх у Тибр. Але малюки врятувалися: хвиля викинула кошик із дітьми на берег, де їх вигодувала молоком вовчиця. До речі, саму капітолійську вовчицю у VІ – на початку V століття до нашої ери римляни зобразили у вигляді бронзової скульптури, яку встановили на Капітолії. Вона відома й по сьогоднішній день. Потім братів виховував царський вівчар. Врешті-решт Ромул і Рем довідались про своє походження, вбили Амулія, повернули царську владу своєму дідові і, зібравши дружину, заснували нове місто на Палатинському пагорбі, на березі Тибру. За жеребом місто дістало назву Рим від імені Ромула. Під час побудови міської стіни між братами виникла сварка, Рем загинув від руки брата. А Ромул став першим римським царем. Він поділив громадян на патриціїв і плебеїв, усе населення – на курії і створив військо.
Легенда розповідає,що першими жителями Рима були юнаки – супутники Ромула та його дружина. Сусідні общини з недовірою ставилися до нових поселенців і не хотіли одружувати з ними своїх дочок. Тоді Ромул улаштував свято, на яке запросив сусідів-сабінів. Під час бенкету римляни викрали дівчат-сабінянок. Сабіни пішли війною на Рим, але сабінянки зуміли помирити своїх батьків і чоловіків. Як наслідок злиття латинської і сабінської общин утворилась єдина Римська держава, в якій стали спільно правити два царі – Ромул і сабінянин Тит Тацій.
1.3.Історія Римської держави. Другий римський цар, сабінянин Нума Помпілій, затвердив культи богів і організував жрецькі і ремісничі колегії. Наступний цар, Тулл Гостілій, зруйнував Альбу Лонгу і переселив її жителів до Рима. Його спадкоємець Анк Марцій побудував міст через Тибр і заснував у гирлі річки першу римську колонію – Остію.
Потім, за римською традицією, у Римі правили ще три царі, етруски за походженням. Тарквіній Давній побудував у Римі перший цирк, храм на Капітолії і підземний стічний канал – Велику клоаку, що існує дотепер. Його наступник Сервій Туллій провів важливі соціальні реформи і встановив довкола міста міцну кам’яну стіну. Останнього, сьомого, царя Тарквінія Гордого вигнало з Рима повстале населення. Від цієї події 510 року бере початок історія Римської республіки.
До кінця ІІІ століття до нашої ери Рим стає великою середземноморською державою. Підкоривши в останній чверті ІІІ та в першій половині ІІ століття до нашої ери Карфаген, Рим став керівною силою в Центральному та Західному Середземномор’ї.
2.1. Культура Римської держави. Рим зростав, будуючи легендарні дороги і починаючи торгівлю з сусідніми країнами. Життя в ньому було досить гідним, але жителі Риму прагнули більшого. Вони створили величезні легіони, щоб підкорити собі нові землі. Імперія ставала сильнішою, і ніхто вже не міг зупинити Рим. Захоплені у полон війська противника ставали рабами, яких купували багаті міщани, насолоджуючись усіма радощами життя в Римі. Але не кожен римлянин жив у такій розкоші. Це призводило до повстань голодних нижчих класів.
Але Рим вижив. Високий економічний розвиток Римської імперії призвів до того, що це місто стало економічним, культурним і політичним центром величезної держави
У цей час велика кількість міст у своєму архітектурному стилі намагалася наслідувати приклад столиці - Риму. Їх прикрашали прекрасними храмами місцевих і загальноімперських божеств, палацами, базиликами, портиками для прогулянок, а також громадськими будівлями і будівлями для розваг - театрами, амфітеатрами, цирками. В амфітеатрах проходили вистави - травля звірів, бої гладіаторів, публічні страти. У цирках відбувалися перебіги на запряжених четвірками коней колісницях - квадригах. В I - II століттях нашої ери міські вулиці були вимощені каменем, мали підземну каналізацію та гігантські водопроводи - акведуки. Центральні площі всіх міст (ці площі називалися агорами на Сході й форумами на Заході) були прикрашені численними портиками, храмами й базиликами
Зрозуміло, що особливою розкішшю відрізнявся сам Рим. Величними спорудами були і “Вівтар Світу”.У цей час у всіх містах імперії поширюється культ терм - громадських бань, у яких були басейни з теплою і холодною водою для плавання, гімнастичні зали, кімнати для відпочинку . Також в Імперії велося активне прокладання доріг. В II ст. у державі існувало 372 мощені каменем дороги загальною протяжністю близько 80 тис. км. Ці дороги, на зразок сучасного шосе, будувалися по прямій лінії, по боках їх були викопані канави для стоку води, через ріки і глибокі яри перекидалися мости (деякі з них збереглися і використовуються й у наші часи). У самому Римі на форумі стояв стовп з позолоченим верхом, він вважався початком усіх доріг Римської імперії. Звідси й приказка: «Всі дороги ведуть у Рим».
2.2. Культура Римської держави. Крім статуй і барельєфів, будівлі й споруди прикрашалися іншими витворами малих архітектурних форм. У північних провінціях будинки мали опалення. По глиняних трубах із печей гаряче повітря проходило під підлогою і в стінах, створюючи в приміщеннях теплий мікроклімат.
Образотворче мистецтво у I - II століттях нашої ери у Римській імперії служило в основному для оформлення інтер'єрів будівель і зовнішнього оздоблення вулиць міст. Стіни, стелі й підлоги громадських будівель, імператорських палаців, будинків знаті прикрашалися розписом і мозаїкою. Дуже часто використовувалися сюжети з грецької і римської міфології, а також жанрові сцени - полювання, збір урожаю, збирання податків.
Значного розповсюдження в ці часи набула портретна скульптура. До нашого часу дійшло безліч портретних статуй, бюстів, рельєфних зображень, які реалістично передають риси обличчя імператорів, імператриць, воєначальників, поетів, філософів та інших представників римської знаті.
Великого розвитку в I - II століттях нашої ери отримали освіта й наука. У Римі й багатьох провінційних центрах було організовано навчання для дітей. Так, приватні вчителі або у себе вдома, або в громадських місцях, або просто у садах збирали групи дітей і за плату навчали їх читати, писати й рахувати.
У II ст. високого рівня розвитку досягла медична наука. Ще під час правління імператора Августа в Римі було створено школу для підготовки лікарів. Такі школи існували й у Малій Азії. У кінці II ст. прославився лікар Гален, який проводив досліди з вивчення дихання, діяльності спинного й головного мозку.
3. „Золоте століття” римської літератури. Цей період збігається із правлінням Августа. Він прийшов до влади після громадянських воєн. Після смерті Цезаря перемагає Октавіан Август – на прізвисько «священний», тому що приніс на римську землю мир. Державі була потрібна ідеологія. Початок - роздача орних земель ветеранам своїх військ, тому що вважав, що праця на землі облагороджує. Август розумів, що без культури немає ідеології. У нього був багатий друг - Меценат. Він створює умови для бідних поетів, а ті підтримують Августа. Це Вергілій, Горацій, Проперцій, Варій Руф, Азінній Палліон. Вони ніби поділили жанри літератури. На противагу цьому гурту створюється коло Корвіна Мессала: Тібул і Овідій.
4. 1. Шлюб і родина
У ранній період історії Риму вважалося за мету й головну суть життя громадянина – наявність власного дому та дітей, при цьому сімейні відносини не підкорялися закону, а регулювалися традиціями. Основний принцип побудови римського суспільства – це опора на елементарний осередок суспільства - сім’ю (фамілію). Родинні зв’язки базувалися не тільки на кровній спорідненості, але й на усиновленні. Декілька споріднених родин формували рід (лат. gens), найвпливовіші з них грали важливу роль у політичному житті.
До складу римської родини входили не тільки мати й батько, але й незаміжні дочки, сини, їх дружини та діти. Також родина включала в себе слуг, рабів та все домашнє майно.
Голова родини (лат. pater familias) – батько – мав необмежену владу, яка була оформлена законодавчо й розповсюджувалася на всіх членів фамілії. Практично всі рішення щодо членів родини він приймав самостійно. Влада батька полягала в тому, що міг за своїм бажанням видати дочку заміж або розлучити, продати дітей у рабство: при народженні дитини визначав долю новонародженого: або визнавав дитину, або наказував вбити, або покидав без усякої допомоги.
Patria potestas розповсюджувалася також на дорослих синів та їх сім’ї. Батько одноособово володів усім майном родини. Навіть досягнувши повноліття та одружившись, син залишався безправним у родині. Він не мав права володіти будь-якою нерухомістю за життя батька. Лише після його смерті, згідно із заповітом, син отримував батькове майно у спадок та ставав повноправним громадянином і головою своєї родини.
Жінка знаходилася у волі чоловіка, тому що вона, за словами Теодора Моммзена, «належала тільки родині і не існувала для общини». У римських родинах жінка мала великі права, адже вона займалася управлінням господарства, була повновладною хазяйкою в домі. Вважалося хорошим тоном, коли жінка добре упорядковувала сімейний побут, звільняючи чоловіка для важливіших державних справ. Залежність жінки від чоловіка обмежувалася, по суті, майновими відносинами; володіти та розпоряджатися майном без дозволу чоловіка жінка не могла.
4. 2. Шлюб і родина
На відміну від грецьких жінок, римлянки могли вільно з’являтися поміж люди, їздити в гості, бувати на урочистих прийомах, причому, незважаючи на те, що вищу владу в родині мав батько, вони були захищені від його свавілля. Але заняття політикою не було жіночою справою, жінці не дозволялося бути присутньою на народних зборах.
Батьки родин ще, як правило, одружували своїх дітей, керуючись тогочасними моральними нормами й власними міркуваннями. Видати заміж дівчину батько міг з 12-річного віку, а юнака одружити– з 14-річного.
Давньоримський шлюб, особливо у вищих верствах населення, заключався часто з фінансових і політичних міркувань.
Народження дитини також було пов‘язане з багатьма традиціями. Святкування на честь появи нового члена родини починалися на восьмий день після родів і продовжувалися три дні. Батько підіймав дитину з землі й давав йому ім’я, цим проголошуючи своє рішення прийняти його в сім’ю. Після цього запрошені гості дарували немовляті подарунки, як правило, амулети, призначення яких було оберігати дитину від злих духів.
Реєструвати дитину довгий час було необов’язково. Лише коли римлянин досягав повноліття та надівав білу тогу, він ставав громадянином римської держави. Його представляли перед посадовими особами та вносили в список громадян.
Уперше реєстрацію новонароджених ввів на початку нової ери Октавіан Август, зобов’язуючи громадян протягом 30 днів із моменту народження реєструвати немовля. Рєстрація дітей проводилася в храмі Сатурна, де знаходилася канцелярія намісника та архів. При цьому підтверджувалося ім’я дитини, дата її народження, вільне походження та право громадянства.
5. Розваги та відпочинок
Римська молодь мала різні види ігор та фізичних вправ, такі як стрибки, боротьба, кулачні бої та скачки. У сільській місцевості дозвілля заможних людей також включало полювання та рибалку. Також у римлян було декілька різновидів гри в м‘яч, один із яких схожий на сучасний гандбол. Гра в кості, настільні та азартні ігри в ті часи були вкрай популярні. Жінки не брали участі в цих іграх. Для заможних людей звані обіди давали можливість розважитися, адже на них часто були музика, танці та поетичні читання. Плебеї іноді також організовували подібні вечірки в межах певного клубу чи асоціації, хоча обідній відпочинок для них переважно означав відвідування таверн. Діти бавилися іграшками та різними іграми, зокрема такими як чехарда.
Популярним видом розваги були гладіаторські бої. Гладіатори билися або до смерті, або до «першої крові» різноманітною зброєю та за безліччю сценаріїв. Ці бої досягли вершини популярності за імператора Клавдія, який започаткував традицію вирішення імператором кінцівки бою. Всупереч популярному образу в кіно, деякі експерти вважають, що жестом, який засуджував гладіатора на смерть, було не обертання великого пальця донизу. Хоча досі точно не відомо, якими були жести, деякі експерти припускають, що імператор висловлював «смерть», тримаючи кулак з піднятим великим пальцем у напрямку гладіатора-переможця, у той час, як «помилування» показувалося просто піднятим кулаком. Також серед римлян були популярні покази тварин, які іноді поєднувалися з гладіаторськими боями. В’язня чи гладіатора, озброєного чи ні, виштовхували на арену й випускали звірів.
5.2. Циркус Максімус, найбільший римський іподром, використовувався для скачок і перегонів на колісницях, а коли Циркус заповнювався водою, то проводилися морські бої. У ньому розміщувалося до 385 000 чол.; можна було вмістити все населення Риму. Два храми, в одному з яких знаходилося сім яєць, а в другому – сім дельфінів, стояли посередині треку, і коли гонщики робили чергове коло, з двох храмів забиралося по одному предмету. Це робилося задля інформування глядачів щодо статистики перегонів. Нарівні зі спортом Циркус Максімус був також майданчиком для торгівлі та азартних ігор. Представники правлячої еліти, вершники й багато інших людей, що захоплювалися перегонами, резервували собі місця в амфітеатрі. Вважалося навіть недоречним для імператорів, виказувати прихильність окремій команді. Циркус Максімус був споруджений у 600 р. до н. е. і провів останні кінські скачки у 549 р.
3. Бесіда
1. Що нового ви дізналися про Рим?
2. Якою була політика Цезаря та Августа?
3.Чи хотіли б ви жити в той час? Чому?
ІV. Розповідь учителя. Ви дізналися багато речей про те, якою була країна за часів Вергілія. Та все ж не всі літературні діячі залишилися в пам’яті людській. Як ви гадаєте, від чого залежить, пам’ятатимуть тебе чи ні?
(Діти висловлюють свою думку)
Учитель (під спокійну музику)Хто ж він, Вергілій?
Мужик із Мантуї, повільний і смаглявий,
З дитинства ніжного колисаний селом,
Звеличив кий, і плуг, і мідяний шолом,
І знявся до вершин нечуваної слави.
...Той час минув - і Рим, і цезарів діла
Рука історії до трун поволокла,
Де сплять усіх часів ілюзії й корони.
Та він живе, і дзвін гучних його поем
Донині сниться нам риданнями Дідони,
Бряжчанням панцирів і сплесками трирем.
М. Зеров «Вергілій»
Вергілій залишив по собі славу не тільки визначного поета. Античні письменники зображають його як людину, надзвичайно добру, ніжної вдачі людину. Виняткова чуйність і доброзичливість привабили до нього багато друзів. Цей «високий на зріст, смаглявий, з селянським обличчям, слабкого здоров'я» чоловік (як пише про нього біограф Донат) був далекий від заздрощів. Він радів чужим успіхам і з відданістю допомагав іншим письменникам. Якнайтепліше згадує його видатний поет Горацій, називаючи свого друга «світлою душею».
(Діти конспектують в зошитах матеріал за учителем)
Найвидатніший поет епохи Октавіана Августа - Публій Вергілій Марон - народися 15 жовтня 70 року до н. е. у селищі Анди неподалік Мантуї. Майбутній засновник "золотої латини" походження був вельми незнатного: його батько (за одною версією) був гончаром, чи (за другою версією) поденним робітником у державного чиновника Магія, з дочкою якого він згодом одружиться. Завдяки наполегливій праці батька та фінансовій підтримці тестя сім'я Вергілія досягла певних статків, що дозволило не тільки дати синові добру освіту, але й залишити йому у спадок невеличкий маєток поблизу Мантуї. Освіту Вергілій здобував у риторичних школах Кремона, Медіолана й Рима. Не маючи ораторських здібностей, він лише один раз виступив у суді, а потім повернувся до батьківського маєтку, де займався сільським господарством і літературною працею. Перші вірші молодого поета привернули увагу впливового на той час державного діяча, оратора та історика Асінія Полліона, який, між іншим, цікавився і літературою. Саме він допоміг Вергілію повернути свій маєток, який було конфісковано в ході кампанії надання земельних наділів колишнім воїнам, звільненим у запас. Для цього Асінію Полліону довелося особисто звернутися до Октавіана Августа. У період з 50 до 41 років до н.е. були видані "Еклоги", більш відомі під назвою «Буколіки». Після виходу "Буколік" Вергілій стає одним з найвідоміших і найпопулярніших римських поетів. Він входить до літературного кола, очолюваного Меценатом - близьким другом Октавіана Августа. Саме Октавіану та Меценату поет присвячує свій наступний твір - дидактичну поему "Георгіки", що писалася упродовж семи років (37-30 роки до н.е.). Основна ідея твору - поетизація і, якоюсь мірою, пропаганда життя в сільській місцевості, ідеалізація сільськогосподарської праці. Головне для Вергілія - показати моральні й економічні переваги життя і праці на землі.
Найкращим твором Вергілія вважається епічна поема "Енеїда", написана на прохання самого Октавіана Августа. Робота над поемою почалася у 29 році до н.е. і продовжувалася до смерті поета. Написання поеми переслідувало кілька цілей:
1. Створити в римській літературі твір, подібний до героїчного епосу Гомера.
2. Художньо відтворити історію заснування войовничої держави - Риму.
3. Показати історію роду, до якого належав Октавіан, і довести божественне походження влади Октавіана Августа.
Вергілій повністю виконав усі завдання і створив найкращий твір римської літератури.
Для остаточного завершення "Енеїди" Вергілій подорожує місцями подій епосу - від Греції до Малої Азії. У дорозі п'ятдесятирічний поет захворює, повертається до Італії й помирає 21 листопада 19 року до н. е., похований у Неаполі.
(Перевірка конспектів)
V. Коментоване читання 6 –ї книги „Енеїди” (752-853)
- Що таке підземне царство? Як воно називається? (Аїд)
- Як ви уявляєте зустріч батька й сина в підземному царстві? Опишіть її.
- Чому Анхіс розповів Енею про його майбутнє? А ви б хотіли знати своє майбутнє? (Щоб той зрозумів, що всі його страждання не марні)
- Які слова використовує автор, щоб описати славних нащадків Енея? (Преславні, троянського племені слава, славні, благословенний син божества, гордий переможець)
- Хто такий Ромул? Що ви знаєте про заснування Риму?
- Яка роль Цезаря в історії Римської держави? Як описує його автор? (Цезар, Гай Юлій (100 — 44 рр. до н. е.) — римський політик, полководець, оратор і письменник, завойовник Галлії, автор «Записок про Галльську війну»)
- Що ви знаєте про імператорів Нума Помпілія та Тулла Гостілія? (Другий римський цар Нума Помлілій - засновник релігійних установ та обрядів, був прикрашений жрецьким вінком. Тулл Гостілій, третій римський цар, великий завойовник)
- Знайдіть рядки, у яких виражене ставлення автора до воєн?
(Діти, ох діти, своєї душі ви до воєн подібних
Не призвичаюйте, й серцю вітчизни таких ви ударів
Не завдавайте. Ти перший, що рід свій з Олімпу виводиш,
Зброю відкинь, ох крове моя! )
- Розкажіть про культурні та мистецькі здобутки римської держави?
10. Що нового ви дізналися про Енея? Чи змінило це вашу думку про нього?
V І.Підбиття підсумків уроку.
Рефлексія Продовжте думку:
- На уроці я дізнався про...
- Особливо цікавим для мене було...
- Мені сподобалось виконувати...
- Я отримаю високу оцінку, тому що...
- Я отримаю низьку оцінку, тому що...
- На наступний урок я ....
VІІІ. Домашнє завдання. Скласти словничок античних богів та героїв, розповідати про автора «Енеїди» Вергілія, виписати цитати до образу Енея.
Немає коментарів:
Дописати коментар